Fanal Forest

Один із найстаріших лаврових лісів Європи. Деревам по кілька сотень років, стовбури обмотані мохом, крони закривають небо. Туман приходить із північного узбережжя і заповнює проміжки між деревами.

У другій половині дня тут те м’яке розсіяне світло, яким Фанал відомий. Ясний полудень це окремий настрій: пряме сонце крізь крони, різкі тіні. Сонце тут зазвичай розкривається якраз посеред дня.

Туман це те, по що сюди і їдуть, і єдине, чого тут ніхто не може пообіцяти. Він приходить із північного берега, коли приходить. Одного ранку тримається весь день, іншого розходиться за двадцять хвилин, а третього сидить на дальньому хребті і так і не переходить плато. Я знімав тут родину жовтневого ранку: небо відкрилося синім, туман залишився стояти на хребті, а під кінець зйомки зайшов за лінію дерев.

Стовбури з дуплами, у які можна стати. Коріння, що вигинається із землі дугою, і знімати можна крізь нього, хоч його ніхто так не ставив. Повалені стовбури впоперек трави.

Корови на плато майже завжди. У тумані від них лишаються силуети. Ясного дня це тварини на зеленому полі за спиною в портрета.

Практично: година від Фуншала північною дорогою, асфальт усю дорогу, паркуєтеся нагорі, йти майже не треба. Плато рівне й відкрите, нікуди не дертися, нізвідки не падати. Я знімаю тут ближче до вечора. Туман часто буває і ввечері, а людей менше. Екскурсійні групи приїжджають уранці: проводити вечір так далеко від Фуншала не вписується в їхній робочий день. Візьміть на шар одягу більше, ніж здається потрібним. Фанал стоїть на 1150 метрах, і там стабільно холодніше й вологіше, ніж у Фуншалі тієї ж години.